Кайдашева сім’я
Нечуй-Левицький Іван
Написано в 1878 році, вперше опубліковано в 1879-му.
Твір входить до класики української літератури
Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.
Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь. Вся Кайдашева садиба ніби дихала холодком.
Одного літнього дня перед паликопою Омелько Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував. Широкі ворота з хворосту були одчинені навстіж. Густа тінь у воротах повітки, при ясному сонці, здавалась чорною. Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.
Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і начиналась возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого— Лавріном. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.
— Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.
— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.
— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.
— То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.
— Якби на мене, то я б сватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.
— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.
— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.
— Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє.
Карпо прикинув таке слівце, що батько перестав стругати і почав прислухатись. Він глянув на синів через хворостяну стіну. Сини стояли без діла й балакали, поспиравшись на заступи. Кайдаш скочив з ослона й вибіг з стругом у руці з повітки. Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п’ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у ту п’ятницю, той не буде в воді потопати.
— А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? — загомонів Кайдаш до синів. — Чи то можна в таку п’ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.
— В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, — сказав Карпо.
— Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.
— Хіба з корчми йдучи. — сердито сказав Карпо і тим натякнув батькові, що батько любить часто ходить до корчми.
— Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами.
Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку стругать вісь. Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.
— Карпе! — тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. — Скажи-бо, кого ти будеш сватать?
— Ат! Одчепись од мене, — тихо промовив Карпо.
— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
— Гарна. мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криниці.
Старий Кайдаш аж набік сплюнув, а Карпо промовив:
— Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
— Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лавр і засміявся.
— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
— Ну, то бери Ганну.
— Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з’їси, поки кругом обійдеш, а як іде.
Карпо прикинув таке слівце, що богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки.
Хлопці стояли один проти одного, поспиравшись на заступи.
— Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п’ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чортзна-що верзете! — крикнув Кайдаш і почав присікуватись до синів та махать стругом перед самим Карповим носом. Старий був нервний і сердитий, та ще більше сердився од того, що в його од самого ранку й рісочки не було в роті.
— Тату! — сказав гордо Карпо. — Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо.
Старого неначе хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п’ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.
— Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку, — сказав Карпо.
— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем. — сказав Лаврін.
Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум’янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
— Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота? — спитав Лаврін.
Карпо ніби не чув його слів та все дивився суворими очима на зелене гілля. Хотів він прогнать з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його.
Сонце почало повертать на вечірній круг. Кайдашиха вийшла з хати і прикрила очі долонею.Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину.
Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот. Маруся була сердита.
— А йдіть, діточки, полуднувать та й батька кличте! — крикнула Кайдашиха тонким голосом.
Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
— Карпе! Йди, серденько полуднувать! Кидай роботу.
Источник
Вдавіться тими грушами разом зі своїми жінками
Знов почалась така сама комедiя. Ще грушi не достояли, а Лаврiновi дiти кинулись на їx, як бджоли на мед. Мотря вибiгла з коцюбою, побила дiтей, ще й грушi пооднiмала. Мелашка розлютувалась за своїх дiтей, як вовчиця, кинулась до Мотрi й трохи не здерла iз неї очiпка. Карпо i Лаврiн пiшли до священика. Священик раяв їм зробити так само, як переднiше раяли в волостi.
— Ти, Карпе, заплати Лаврiновi одчiпного три карбованцi, i нехай груша буде навiки твоя. Ти, Лаврiне, пристаєш на те? — спитав священик
— Чи то можна пристати на те, — сказав Лаврiн. — Я щороку продам груш за три карбованцi, а то щоб я взяв три карбованцi раз, та й годi. От нехай менi Карпо одрiже на два аршини землi з грушею та й одгородить. От на це я пристану.
— Авжеж! В мене й так огороду обмаль, ще й одрiж йому на два аршини. Я на це не пристану, — сказав Карпо. — Про мене, Лаврiне, бери грушу та пересади в свiй город.
— То дiлiться щороку грушами пополовинi, — сказав священик.
— Коли ж, батюшко, Лаврiновi дiти лазять у город, вибачайте, як свинi, й толочать огородину, а стара мати ще й намовляють їх, — сказав Карпо.
— Бо твоя жiнка таки гадюка, вибачайте в цiм словi, батюшко. Твою жiнку тiльки посадить в клiтку та показувати за грошi, як звiрюку, на ярмарках. Вона кривдила, батюшко, й нашу матiр, вибила їй око, й моїх дiтей так i лупить ломакою по чому влучить, — жалiвся Лаврiн.
— Ну, то як же воно буде? — спитав священик.
— Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так, як ви присудите, так воно вже нехай i буде! — сказали брати.
— То я ж кажу, щоб Карпо заплатив тобi три або чотири карбованцi, та й нехай буде груша його, то й сварки бiльше не буде мiж вами, — знов сказав священик.
— Зроду на це не згоджусь! — сказав Лаврiн. — Там батюшко, грушi, вибачайте, коли ласка, як вашi кулаки. Я щороку продам груш два або й три мiшки за три або й за чотири карбованцi.
— Ну, то ти, Карпе, одрiж йому землю з грушею.
— Хiба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрiзувать землю, — сказав Карпо.
— То йдiть собi та, про мене, вдавiться тими грушами разом з своїми жiнками, — сказав священик, пiшов у кiмнату та й зачинив дверi.
Карпо i Лаврiн постояли й пiшли додому та все лаялись. Лаврiн кричав, що вiзме сокиру та й зрубає грушу.Вони застали на дворi коло грушi колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврiнових дiтей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрi i неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збiгаться. Прибiгли й баба Палажка Солов’їха, а за нею баба Параска Гришиха.
— Ой господи! Якби хто взяв Лаврiнову хату та одiпхнув її, — сказала премудра баба Палажка, — геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у дiброву, то вони б помирились.
— Навчай, навчай! Яка премудра! — не втерпiла баба Параска. — Подивись, лишень, на себе! Коли б твого чоловiка хто посунув за дiброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, i мiж вами був мир.
Дiло з грушею скiнчилось несподiвано.Груша всохла, i двi сiм’ї помирились.В обох садибах настала мирнота й тиша.
Источник
Книги онлайн
. . . все ваши любимые книги онлайн
«Кайдашева сім’я»
— Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю, — сказав Карпо.
— То йдіть собі та, про мене, вдавіться тими грушами разом з своїми жінками, — сказав священик, пішов у кімнату та й зачинив двері.
Карпо й Лаврін постояли й пішли додому та все лаялись. Лаврін кричав, що візьме сокиру та зрубає грушу. Вони застали на дворі коло груші колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврінових дітей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрі і неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збігаться. Прибігла й баба Палажка Солов’їха, а за нею баба Параска Гришиха.
— Ой Господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її, — сказала премудра баба Палажка, — геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.
— Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.
Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.
Notes Оглавление I II III ІV V VI VII VIII IX . Реклама на сайте — 119 —
Копирование материалов сайта www.bookol.ru
допускается только с письменного разрешения
администрации сайта.
Информационная продукция сайта
запрещена для детей (18+).
© 2010 -2020 «Книги онлайн»
Источник
КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 1. ТВОРЧІСТЬ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО ТА ПАНАСА МИРНОГО
Мета (формування компетентності): предметні: систематизовані та узагальнені знання з теми; творче мислення та писемне мовлення; ключові: інформаційну: уміння систематизувати здобуті знання та критично їх осмислювати; загальнокультурну: прагнення досягти високого результату.
Тип уроку: урок контролю та корекції знань і творчих умінь.
Обладнання: тестові завдання.
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Оголошення теми, мети і завдань уроку
2. Інструктаж вчителя щодо роботи над тестами
III. ВИКОНАННЯ ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ
Рівень І (кожна правильна відповідь — 0, 5 б.)
1. «Великим артистом зору», «колосальним всеобіймаючим оком» назвав І. Нечуя-Левицького:
В Михайло Драгоманов;
Г Микола Костомаров.
2. Твір Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — це:
А сентиментальний роман;
В пригодницький роман;
Б соціально-побутовий роман;
Г соціально-психологічний роман.
3. Через що наприкінці твору І. Нечуя-Левицького найчастіше сварилися сім’ї Карпа й Лавріна Кайдашів?
А Переділ земельного наділу в полі;
Б худобу, що лізла в шкоду, за грушу;
В поділ волів та возів з батьківської спадщини;
Г постійні бійки між дітьми.
4. Чий це портрет: «Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітами, вона й трохи не була схожа на селянок, часто запечених сонцем, високих, дуже неповоротких дівчат. Маленька, кругленька, швидка і жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русалкою» ?
А Галі з роману П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»;
Б Мелашки з повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького;
В Мотрі з повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького;
Г Христі з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
5. Слова «Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то б вони помирились» належать:
А батькам Мотрі;
Б батькам Мелашки;
6. Характеристиці образу Грицька (роман «Хіба ревуть воли… ?» Панаса Мирного) НЕ відповідає такий рядок:
А «Ой, злий же він був. Ой, лютий! Він би міг — матері очі видрав, або сам собі що заподіяв»;
Б «… козачий син, сирота»;
В «Виходили на заробітки піщани, — потяг. з ними, скинувши через плече косу, а за спину — торбину з сухарями»;
Г «. тепер зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда».
7. Установіть послідовність розгортання подій у повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького.
1 Перший епізод
А Кайдаші їдуть на оглядини Мелашки
2 Другий епізод
Б Мелашка тікає до Києва
3 Третій епізод
В Карпо повінчався з Мотрею
4 Четвертий епізод
Г Карпо та Лаврін переміряють город
Д Поховали Кайдаша з великою почестю
8. З-посеред проблем у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» звучать усі, окрім.
А батьки і діти;
В злочин і кара;
Б деморалізуючий вплив солдатчини;
Г служіння народу.
9. Справжнє ім’я Панаса Мирного:
А Іван Рудченко;
Б Панас Рудченко;
10. «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького за жанром — це:
А соціально-психологічна повість;
В соціально-філософська повість;
Б соціально-побутова повість;
Г пригодницька повість.
11. Серед сюжетних ліній роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» немає лінії:
А роду та життя Максима Гудзя;
Б Грицька та його дружини;
В панів Польських;
Г заводчика-цукровара Данила Павловича Кряжова.
12. Чий це портрет: «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина» ?
А Галі з роману Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Б Мелашки з повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького;
В Мотрі з повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького;
Г Христі з роману Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
13. На шлях морального падіння й кримінального злочину Чіпка з роману Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» стає після:
Б знайомства з Максимом Ґудзем;
В виведення його із земської управи;
Г привселюдного катування його москалями.
14. Неправильним є твердження:
А на селі Марусю Кайдашиху називали видроокою економшею;
Б у повісті «Кайдашева сім’я» широко використано вульгаризми;
В груша, за яку сварилася родина Кайдашів, називалася Лавріновою;
Г Карпо і Мотря хрестили Лаврінову дитину.
15. Установіть послідовність розгортання подій у І частині роману «Хіба ревуть воли… ?» Панаса Мирного.
1 Перший епізод
А Громада приймає козака Остапа Хруща
2 Другий епізод
Б Чіпка в наймах у Бородая
3 Третій епізод
В Чіпка випасає худобу з дідом Уласом
4 Четвертий епізод
Г Зустріч Чіпки з Галею
Д Грицько повертається із заробітків і одружується
16. Установіть відповідність між персонажем повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького і його реплікою:
А «Ваша частка — і моя частка; ви сьогодні господар, а я завтра»
Б «Не так шкода мені матір, як шкода чобіт»
В «Як Бог дасть, то і в калюжі втопишся»
Г «Вдавіться тими грушами разом із своїми жінками»
Д «Така нудьга мене бере, що, здається, степи попалила б своїми сухотами»
Рівень ІІ (кожна правильна відповідь — 2 б.)
1. Чим відрізняється Мелашка від інших жінок «Кайдашевої сім’ї» І. Нечуя-Левицького?
2. Висловіть власну думку про життєвий вибір Чіпки (за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ).
3. Зіставте образи Чіпки і Грицька з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
4. Моє ставлення до синів та невісток Омелька Кайдаша (за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» ).
Рівень ІІІ (правильна, змістовна, цікава відповідь — 4 б.)
Напишіть твір-мініатюру на одну із запропонованих тем.
1. «Роздуми над винуватцями родинних сварок і баталій (за твором І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» ).
2. «Високий духовний потенціал народу, втілений у жіночих образах роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
3. «Актуальність повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького».
4. «Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — гірка дума про долю українського народу».
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Підготувати повідомлення про «театр корифеїв».
Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.
© 2007-2020 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.
Источник